Чи можливо, згідно чинного кримінального процесуального законодавства України оскаржити незаконне внесення слідчим (прокурором) відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань?

vidomosti_ua_com_902aaНа мою думку, частиною 1 ст.214 КПК України, надано право (зобов’язано)  слідчому, прокурору вносити відповідні відомості до ЄРДР тільки при настанні певних, чітко обмежених КПК підстав та умов.

А саме:

—          наявність обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення;

—          подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення;

—          виявлення зазначених обставин слідчим, прокурором з будь якого будь-якого джерела, тільки за умови їх самостійного виявлення особою, що вносить відомості до ЄРДР;

Необхідно зазначити, що викладений перелік закріплений у КПК, не просто так, а саме з метою недопущення проведення досудового розслідування без наявності хоча б однієї із зазначених підстав чи умов. Внесення до ЄРДР відомостей без наявності хоча б однієї з цих підстав чи умов є неправомірним.

Щодо наявності обставин, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, то відповідно до п.10 ч.1 ст.3 КПК України, кримінальне провадження це процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого КК України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення  особою суспільно   небезпечного   діяння,   яке  містить  склад  злочину, передбаченого КК України.

Відповідно до вимог ч.1 та п.4 ч.5 ст. 214 КПК України, підставою для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР є  виявлення обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального  правопорушення. Крім того, передбачено внесення в ЄРДР короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, у тому числі  виявлених з іншого джерела.

Враховуючи приписи ч.1 ст.2, п.10 ч.1 ст.3, ч.1 та п.4 ч.5 ст. 214  КПК України  можливо зробити висновок, що однією із обов’язкових  умов для внесення відомостей до ЄРДР є виявлення діяння, яке  містить  склад  злочину, передбаченого особливою частиною КК України. Внесення до ЄРДР короткого викладу обставин які  вказують на наявні в діянні  ознаки складу злочину, підтверджує обґрунтованість початку досудового розслідування.

Нам відомо, що елементу складу злочину відносять: об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт, суб’єктивну сторону, кожен із яких неможливо визнати елементом складу злочину без певних ознак. До ознак об’єкта злочину, крім суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом, віднесено предмет злочину. Об’єктивну сторону характеризують: дія (бездіяльність), злочинні наслідки, причинний зв’язок між дією (бездіяльністю) та наслідками, що настали, час, місце, спосіб, обстановка, знаряддя та засоби вчинення злочину. Суб’єкт злочину: осудність, вік, з якого настає кримінальна відповідальність, посадове становище, відношення до військової служби тощо. Суб’єктивну сторону: вина, мотив, мета та емоційний стан.

Відповідно до диспозицій особливої частини КК України, карним діянням є  діяння що містить ознаки складу злочину. Тому, фактична відсутність в відомостях про даяння чи бездіяльність обставин, що вказують на наявність ознак складу злочину,  позбавляє слідчого (прокурора) законного права вносити зазначені відомості до ЄРДР.

Крім того, слід взяти до уваги, що згідно зі ст.3 та ст. 5 КПК України, термін кримінальне провадження законодавцем визначений у тому числі, як процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, які проводиться згідно з положеннями КПК, чинними на момент початку виконання такої дії.

Діючим кримінально — процесуальним законом України  передбачено, що  початок досудового розслідування  є однією із стадій кримінального провадження, що починається не з внесення відомостей до ЄРДР, у зв’язку з  виявленням слідчим (прокурором) обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.

Із ч.1 ст.84 КПК України, вбачається, що слідчий (прокурор) встановлюють наявність чи відсутність будь-яких обставин у кримінальному провадженні тільки на підставі  фактичних даних (доказів) отриманих виключно у передбаченому КПК порядку.

Щодо прокурора, то список джерел з яких вправі встановлювати обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення додатково визначаються п.2 ч.3 ст.20, та ст.21 Закону України «Про прокуратуру», але тільки в ході проведення прокурорської перевірки, початої і проведеної відповідно до Закону.

Відповідно до п.17 ч.1 ст.3, ч.2 ст.84 та ч.1 ст.214 КПК України, п.2 ч.3 ст.20, та ст.21 Закону України «Про прокуратуру», можливість  слідчого (прокурора) по використанню будь-яких джерел для виявлення обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, обмежена тільки процесуальними джерелами, а саме показаннями, речовими доказами, документами, висновками експертів, що отримані ним виключно самостійно та безпосередньо в ході проведення досудового розслідування, чи прокурорської перевірки.

Так, постанови слідчого (прокурора), як рішення,  їх рапорти, хоча і містять певну інформацію, але не є процесуальним джерелом, не передбачені  ч.2 ст.84 КПК України та ст.20 України «Про прокуратуру», та не дають законні підстави слідчому (прокурору) зазначені в них обставини вносити до ЄРДР, зокрема  не є документами у розумінні ст.99 КПК України.

Відомості, які слідчим (прокурором) внесенні до ЄРДР що виявлені не з процесуальних джерел, тобто в порушення закону, не вправі бути внесені до ЄРДР.

Також, не є законним внесення відомостей у ЄРДР іншою особою, ніж та яка, відповідно до вимог ч.1 ст. 214 КПК України, самостійного виявила обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.

Із норм ч.1 ст.214 КПК України, випливає,  що тільки слідчий (прокурор) якій із відповідних заяв, чи  в ході досудового розслідування (прокурорської перевірки) самостійно (особисто), отримає відомості обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, він вправі (повинен) внести відповідні відомості до ЄРДР.  Тільки після цього керівником органу досудового розслідування визначається слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування.

Відомості отримані не відповідною посадовою особою, не із процесуальних джерел, що не відповідають вимогам відносності, допустимості, достовірності, не можуть бути підставою для здійснення будь яких процесуальних дій чи прийняття рішень, зокрема внесені до ЄРДР.

Щодо обов’язку слідчого судді розглянути скаргу на неправомірне внесення слідчим (прокурором) відомостей про діяння (бездіяльність) особи до ЄРДР по суті.

 

Діюче кримінальне процесуальне законодавство, зокрема  Глава 26 КПК України «Оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування» не передбачає права особи у судовому порядку оспорити факт протиправного відкриття кримінального провадження, що в свою чергу обумовлює незаконне проведення досудового розслідування. 

Але, відповідно до ч.2 ст.303  КПК України, право на судове оскарження неправомірного внесення слідчим (прокурором) відомостей про діяння (бездіяльність) особи до ЄРДР, виникає у особи тільки під час підготовчого провадження у суді.

При тому, що Безпідставне (неправомірне) внесення слідчим (прокурором) відомостей про діяння (бездіяльність) особи до ЄРДР, породжує подальші негативні наслідки, а саме за відсутністю законних підстав можливість здійснення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, до відносяться дії що обмежують права осіб, у тому числі обшук, аудіо-, відеоконтроль особи, арешт, огляд і виїмка кореспонденції та інш.

Тобто, незаконне досудове розслідування, в даному випадку може породити наслідки, які виходять за межі кримінально-процесуальних відносин, і завдати такої шкоди конституційним правам і свободам внаслідок несвоєчасного судового контролю, що поновити їх буде нездійсненним.

Унеможливлення розгляду судом на стадії досудового розслідування  скарги на дії слідчого (прокурора), пов’язанні з внесенням відомостей  до ЄРДР слідчим (прокурором), що зумовлює початок досудового розслідування, відкладення її перевірки судом на стадію підготовчого провадження у суді, відстрочка судового контролю обмежують конституційне право людини на судовий захист, який є гарантією всіх прав і свобод людини і громадянина.

Так, згідно Рішення Конституційного суду України від 30 січня 2003 року
№ 3-рп/2003, справа N 1-12/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). Право на судовий захист є одним з конституційних прав.

Конституційним Судом України в Рішенні  від  25  листопада 1997 року N 6-зп сформульовано правову позицію, за якою удосконалення законодавства в контексті статті 55 Конституції України має бути поступовою тенденцією, спрямованою на розширення судового  захисту  прав  і  свобод  людини,  зокрема судового  контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень,  дій чи  бездіяльності   суб’єктів   владних   повноважень   (пункт   2 мотивувальної   частини)  .  Ця  правова  позиція кореспондується з положеннями статті 13 Конвенції про  захист прав людини і основоположних свобод  (далі — Конвенція) щодо ефективного засобу юридичного захисту від порушень,  вчинених особами,  які здійснюють   свої   офіційні  повноваження.  Реалізація  права  на оскарження рішень,  дій чи бездіяльності  вказаних  суб’єктів  має відповідати  також вимозі стосовно доступності правосуддя,  про що зазначено у міжнародних правових документах — Загальній декларації прав людини   (стаття  8),  Міжнародному  пакті  про громадянські і політичні права (стаття 14),  Конвенції (стаття 6),  Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання  владою,  прийнятій  Генеральною Асамблеєю ООН 29 листопада 1985 року (пункт 4).

При тому, що ч. 4 ст.9 КПК України  передбачена вимога застосовувати положення відповідного міжнародного договору України, у  разі якщо норми КПК суперечать міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Враховуючи викладене вважаю, що неможливість розгляду судом на стадії досудового розслідування скарг на дії слідчого та прокурора про внесення відомостей  до ЄРДР щодо певної особи, обмежують право людини на судовий захист, закріплене частиною третьою статті 8, частинами першою, другою статті 55 Конституції України, порушують вимоги статті 3, 21, частини другої статті 22, частини першої статті 64 Конституції України.

Щодо порядку розгляду даної категорії скарг, то у ст.303 КПК України йдеться мова про оскарження в  суді на  досудовому провадженні рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які вони постановили чи вчинили вже під час провадження у кримінальній справі. Слідчий, прокурор, що визначені в цих нормах, є носіями спеціальних  владних  процесуальних  повноважень  і тому виконують функції, обумовлені завданнями кримінального судочинства.

Здійснюючи виявлення обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, та  перевірку  заяв  про   кримінальне правопорушення, прокурор, слідчий,  діють до початку досудового розслідування, однак вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі.

Тому, правовідносини, що мають місце під час зазначених дій за своєю  правовою
природою  є  кримінально-процесуальними.  Тому  перевірка скарг на дії  чи   бездіяльність   вказаних суб’єктів владних повноважень  має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки  й оцінки доказів у кримінальній справі,  тобто судом із розгляду кримінальних справ.  У тому числі тому, що приписи п.2  ч.3  ст.17  КАС  України виключають  юрисдикцію  адміністративних  судів  щодо справ,  які   належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.

Зазначене обумовлює  висновок,  що компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо  вчинення дій або допущення бездіяльності суб’єктом владних повноважень  стосовно внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань,  є суд,  який спеціалізується на розгляді кримінальних справ.

Враховуючи викладене, вважаю що зазначена категорія скарг на дії посадових осіб повинна розглядатися повинна бути прийнята та розглянута  слідчим суддею за чинним законодавством у порядку кримінального судочинства, відповідно до § 1 «Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування» Глави 26 «Оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування» КПК України.

Поделиться в соц. сетях:

Запись опубликована в рубрике Блог. Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Добавить комментарий